[]Відкрито спільну виставку двох найяскравіших художників авангарду українського абстрактного живопису -Тіберія Сільваші та Василя Бажая.
Усього експоновано близько 60 творів митців. Частково цей проект було представлено на Тижні Актуального Мистецтва, що проходив у Львові в серпні цього року. Однак деякі твори глядачі побачать вперше.
За словами мистецтвознавця музею Мар’яни Мусій, «Тіберій Сільваші та Василь Бажай – метри українського сучасного мистецтва, чий авторитет нині є незаперечним, а їх творчість визнана далеко за межами країни. Поява їхніх творів у виставкових залах щоразу стає справжньою подією у мистецькому середовищі, а поєднання двох таких потужних творчих потенціалів в одному просторі нашого музею – справжній вибух експресії кольору та форми».
«Сьогодні говорять про загальне "відставання” української штуки від глобального процесу, однак, у перспективі аналізу і огляду творчої спадщини Бажая бачимо, що це не зовсім правда. У своєму підході Бажай активно використовує 3 основні складові – нефігуратив, чисту абстракцію і творчість, і тим самим слідує усталеній глобальній традиції мистецького середовища 80-х – 90-х років минулого століття. Неодноразово впродовж 20-ти творчих років ми були свідками його грандіозних проектів у Києві і Львові. Тяга до нефігуративу почалася у нього десь у 1982 – 1983 роках, тоді, коли у світі починали говорити про "нових диких”, нео-експресіонізм і транс-авангард”, - упевнений мистецтвознавець Роман Ганкевич.
Художник Дмитро Корсунь, роздумуючи про творчість свого колеги, Тіберія Сільваші, зауважив: "…живопис постає як архітектура питань, гра істини, в рівномірне смислове поле якої митець вводить свої нестримні концепції. В такому ракурсі живопис не може залишатися просто ремеслом, він стає дійством, націленим на прояснення власної мови, а, отже, й світу. Гостра туга за метафізичним, жага трансцендентального досвіду – ось основний зміст картин Тіберія Сільваші. Така кількість кольору, його гострота, насиченість та поліфонічна гучність утворюють особливу напругу, наближену до катарсису. І, як в античній драмі, створюється напруженість через об'єктивне протистояння людського і божественого, а у випадку з живописом – завдяки контрастному зіставленні кольорів”.
