Інтернет-галерея.       Продаж картин.  

На відкритті виставки буде представлено перформанс у виконанні автора

 

 

В експозиції – майже 50 творів – авторські серії 2007–2010 років: «Птахотерапія», «Екотеатр», «Карпаторозділ», «Живиця».

 

Михайло Шевченко, директор музею: «У Києві – це перша широкомасштабна презентація творчості одного з найцікавіших сучасних митців – Влодка Кауфмана, і ми раді, що вона відбувається саме у нашому музеї».

Таня Грущенко, куратор музею: «Експозиція виставки – вільне авторське висловлення Влодка, акт творення, акт дії. Він представляє на розсуд глядача своєрідну «документацію» того, що називає «видиво», й над чим працює понад п’ять років. Перформанс, який буде показаний на відкритті виставки, задуманий спеціально для цієї експозиції, є її камертоном, певним початком огляду». 

Влодко Кауфман: «Я не малюю, я вирощую… так само як кільця нашаровуються в дереві, так і я накладаю і накладаю все нові і нові шари матерії і значень…»

 

Богдан Шумилович, історик мистецтва: «…Влод Кауфман – художник жесту, перфомансу, інсталяції та дії. Його теми не стосуються WEB 2.0 ідентичності у мережі, чи маніпуляції свідомості – вони радше старомодно модерні: наскрізний життєвий спогад про сосну, рибу та грушу, яких не було у степовому Казахстані, де виріс Влодко. Метафорично – це ліс, вода та плід, які приносять не обов’язково лише пізнання, а й задоволення. Звідси постійне бажання зрозуміти ці феномени/стихії, або стосунок до них людини. Знову ж таки звідси виникає потреба осмислення феноменології дерева, риби чи груші, і спроба відтворити їх не засобами образотворчого мистецтва а радше способом вирощування, створення – подібно як це відбувається у природі… У цьому випадку мені пригадується Йозеф Бойс із його референціями до особистісних метафор (жиру, шерсті, меду чи пір’я) у мистецтві, а також відчуття тупикового відчуження сучасної людини від природи і спроба увійти в неї по-новому, на шаманському рівні. Як і Бойс – Влодко є художником перфомансу (одним з найбільш цікавих українських художників цього жанру), і багато з цих перфомансів – це своєрідні шаманські експресії, які вибудовують чи повертають відчуття того, що колись було втрачене людиною і що вона постійно прагне знайти/повернути. Навчаючись у природи, він приносить у мистецтво розуміння того, що мистецтва немає – є лише творення, нарощування, вирощування, множинності та перетворення – усе як у природі. Що відрізняє Влодка від Бойса, так це соціальний активізм, чи месіаністська риторика, яка вирізняла німецького художника. Влодко Кауфман належить до числа українських художників, які не надто піклуються про поширення своїх ідей, про рекламу чи продавання себе, і радше творять у дусі шестидесятників: мистецтво, яке, переважно, мало кому потрібне. Як мало кому потрібний Флуксус чи летрізм, чи інші авангардні напрямки, які вже стали класикою мистецтва. 

Творячи своїми множинностями мистецькі серії, як «карпаторозділ», «птахотерапія» чи «живиця», Влодко виразно окреслює свою парадоксальну онтологічну прихильність до естетики Флуксуса, високого модернізму та особистісних рефлексій не лише як мистецтва, але й як життя. Чи його мистецтво має справу з репрезентацією реальності, чи з творенням останньої, чи це щось інше? У 2010 році VI Бієнале сучасного мистецтва у Берліні йшла під промовистим титлом «що таке реальність» і «чи вірите ви у неї»? У цей же час Тиждень актуального мистецтва у Львові мав назву «абстрактне vs реальне». Ще можна назвати ряд проектів, які вчергове порушують тему реальності і репрезентації, особистого і соціального, мистецького і популярного. Влодко не ділить ситуацію на реальність та її «репрезентацію», копію чи відтворення. Він радше весь час перебуває в реальності і його твори є продовженням останньої, фактично він творить за тим же принципом як і хаос переформовується у впорядкованість в нашому всесвіті. Якщо знову згадати Бойса, який вважав, що завданням мистецтва є перетворення життя на мистецтво, а людей на художників то Влодко його нагадує, бо перетворює дійсність під себе, не малює а вирощує, не конструює а формує видиво, не репрезентує – а переживає. 

Тут важливе розуміння елементів естетики Кауфмана: множинності, нарощування-вирощування, видиво. Множинності творів, які переважно стосуються певної теми (дерево, птаха, живиця) не мають завершення. Часто їх навіть неможливо розділити на окремі твори, бо це зчеплені фізично, зв’язані емоційно рапортні (чи хаотичні) серії, які не завершаться після виставки і не робилися для експонування чи продажі – це твори в собі, які мають внутрішню логіку і існують окремим світом. Вирощування – це спосіб створення цих світів, в якому Кауфман уникає інструментів репрезентації (він фактично не користується пензлями та іншими засобами, а накладає фарби більш скульптурно) і творить об’єкт тривалий час, накладаючи і накладаючи, продряпуючи чи перетворюючи первинні шари аж до виснаження. Видиво – це теж елемент естетики Влодка, який полягає в тому, що твір мистецтва є своєрідним синкретичним утвором, який нагадує театр (варто згадати видиво еко-театру в лісі біля кордону з Польщею, де Влодко поставив дерево у тотальний фокус споглядання). Поняття «видива» близьке до первісних мистецьких форм, де немає чіткого розділу на дію, жест, форму, матерію, зміст с вони радше формують одне складне тіло.

Не можу сказати, що художня мова Влодка провокативна, проте вона зачіпає своїм особистісним настроєм, він іронізує, але майже непомітно, – тут радше можна говорити про певну тотальну терапію. Його мистецтво має ефект первинних енергій, нагадує колядку, слова якої ти вже давно забув, але спів якої дає відчуття повернення світу цільності і завершеності. Його дерева відрізняються від лісових лише тим, що належать світу мистецтва – все решта там, в творі: енергія, логіка, нелогічність, дивність. Він дивується силі природи, її здатності дивувати і прагне, майже по-романтичному, повернути природу людині, а людині – природу. Він творить своєрідне не-мистецтво, яке є дуже мистецьким, реальність, яку без перебільшень можна назвати художньою. (Із статті до каталогу виставки, МСМУ, 2010).

 

Влодко Кауфман народився 1957 року, м. Караганда (Казахстан). Навчався у Державному училищі прикладного та декоративного мистецтва ім. Івана Труша (1974–1978) та Львівській Політехніці (спеціальність архітектура, 1978–1980). Член Мистецького товариства «Шлях» (1989–1993). Співзасновник Мистецького Об'єднання «Дзиґа» (1993) та Інституту Актуального Мистецтва (2007). Один з ідеологів та організаторів «Тижня актуального мистецтва у Львові» (2008, 2009, 2010).

Персональні виставки та проекти: 1993 – «Листи до Землян або Восьма Печать», геппенінг, Львівська картинна галерея; «Незбагненна руйнація», виставка та інсталяція, Львівська картинна галерея. 1994 – «Дзеркальний короп», геппенінг (трансформація), парк Знесіння (Львів); «День народження», геппенінг, Порохова Вежа (Львів). 1995 – «Їжа», перформанс, художня майстерня Е. Миська (Львів); «Комедія екстазу», перфоманс, галерея «Дзиґа» (Львів). 1996 – клуб-кав'ярня «Вавілон ХХ…», усвідомлений кітч, кіноцентр «Україна» (Львів); «Ретроспекція», перфоманс та інсталяція, галерея «Дзиґа» (Львів). 1997 – «Версії наповнення», інсталяція, галерея «Дзиґа» (Львів). 1998 - «Повернення Ікара», арт-мікс, галерея«Дзиґа» (Львів); «Щоденник», (спільно з Н. Шимін), перфоманс-інсталяція, галерея «Дзиґа» (Львів). 1999 – «Час-константа. Видиво І», галерея «Дзиґа» (Львів). 2000 – «Second Hand (з других рук). Видиво ІІ», галерея «Дзиґа» (Львів); «Лапання часу. Видиво ІІІ», галерея «Дзиґа» (Львів). 2001 – «Це ще не свобода...», арт-провокація на вулицях Львова, видиво, галерея «Дзиґа»; «Дзеркальний хрест» – виставка-інсталяція, галерея «Дзиґа» (Львів); «І ти Бруно...», виставка-інсталяція , галерея «Дзиґа» (Львів). 2002 – «Механічна анатомія звуку», перфоманс – інсталяція - об'єкт, Порохова вежа Київська траса, 10 км. Гамаліївське торфовище; «Гра в гру», поліграфічний проект, галерея «Дзиґа». В-во «Аз-Арт»; «Технологія чуйності», інстальоване малярство, галерея «Дзиґа», «Сенсус» (Київ); 2003 – «Весна без назви», вистава-перфоманс, ТЮГ (Львів); «У фокусі сну», інсталяційний перформанс, клуб-галерея «К-11» (Київ); «Пам'яті Дюшампа», перфоманс, клуб-кафе «Лялька» (Львів); 2004 – «Цитати для гнізд», інстальована графіка, об'єкти, фото, клуб-галерея «К-11» (Київ); «Падіння польоту», перфоманс, відеоарт.  І частина - Стрийський парк (Львів), ІІ частина галерея «L-art», (Київ); 2005 – «Цитати для гнізд» інстальована графіка, об'єкти, фото, клуб галерея «Алхімія» (Краків); «Падіння польоту», перфоманс (Краків); 2005–2006 – «Утилізація ностальгії», інстальований живопис. галерея «Дзиґа»; 2006 – «Цитати для гнізд» інстальована графіка, об'єкти, фото, галерея «Дзига» (Львів); 2007 – «Карпаторозділ» - живопис, інсталяції, галерея «Дзига» (Львів); 2008 – «Побутова екскурсія» - перфоманс, «Священна Полтва», інсталяція в рамках проекту «Арт-Депо» (Львів); «Декларація порожнечі» – перфоманс, в рамках фестивалю «ГогольФест» (Київ); «Вистава в годиннику» перфоманс та відеоарт у годинниковому механізмі Дрогобицької ратуші в рамках ІІІ Міжнародного фестивалю Бруно Шульца (Дрогобич); «Б.Н», інсталяція, перфоманс, «Тиждень актуального мистецтва» (Львів); 2009 – «Шахівниця», перфоманс,  проект «L2» (Люблін); «Птахотерапія», інстальована графіка, галерея «Дзиґа» (Львів); «Шахівниця», перфоманс, «Тиждень актуального мистецтва» (Львів); 2010 – «Час риби», перфоманс, «Шульцфест–2010» (Дрогобич); «Спроба передчуття», інсталяція, міжнародний фестиваль мистецтв «Fort.missia» (с. Поповичі, Мостиського р-ну, Львівська обл.); «Б.Н.», перфоманс, «Тиждень актуального мистецтва» (Львів); перфоманс на відкритті меморіальної дошки на місці загибелі Бруно Шульца (Дрогобич).